Было это в конце ноября 2004 года, когда выборы президента Украины были в полном разгаре.

   Еду в маршрутке домой после работы. Возле "Макдоналдса" в салон заходят трое: мужчина с женщиной и их дочка. На вид ей лет десять. У девочки в руках шарики и оранжевые  ленточки, вокруг шеи оранжевый шарф. Наличие оранжевых атрибутов  дают понять, что эти люди симпатизируют Ющенко.
   Троица садится сзади нас. Папа с мамой о чём-то беседуют, а девочка беседует сама с собой. В какой-то момент слова, преобразованные из воздушных колебания в электрические сигналы доходят до моего сознания:
- У меня есть оранжевая шапочка, еще хочу оранжевое пальтишко, потом еще оранжевую юбочку, - продолжает перечислять девочка, -  оранжевые сережки, оранжевую кофточку, оранжевую маечку, у меня будет оранжевое тело, и я буду настоящим Ющенко!,- неожиданно подытоживает она.
   Я мысленно: "- Ну, блин, я конечно тоже за Ющенко, но зачем же родители так дитятко  "накрутили", что оно желает иметь "оранжевое тело"?"
   В это время девочка от беседы с собой переходит к началу реализации своих рассуждений о том, как превратиться в "настоящего Ющенко" и начинает привлекать внимание родителей : "Мама, мама, купите мне оранжевые... (неслышно, что просит). Мама недовольным голосом что-то отвечает. Девочка в полный голос возмущённо: -"Что ты мама! Янукович бандит! Он женщину изнасиловал!". (Вот это номер! А родители то не за Ющенко!) Потом, уже не так громко, они что-то друг другу сказали и каждый опять занялся своим.
   До сих пор, сколько не думал, не могу понять: если родители не за Ющенко, то почему ребенок...? и откуда у неё такие подробности биографии Януковича?

   Иногда, когда хочется немного поностальгировать, смотрю новости ОРТ или РТР. Веет, таким знаете ли, «совочком», молодостью и беззаботностью.
   Очень умильно, например, смотреть постановочные сценки, как президент или премьер дают задания своим верным слугам. Те ж, очень так внимательно-напряженно слушают, затем отвечают старательно и по существу. (интересно, они вместе репетируют или каждый дома перед зеркалом?).
   Всё добродушие резко заканчивается, когда речь заходит о «врагах». Ни одни новости не обходятся без «врагов». Обычно это Америка, а точнее США, ну и по ходу дела все остальные, исключая разве что Кубу и Венесуэлу. Сейчас «враг №1» это Грузия.
   Последнюю неделю есть дополнительные «фишки» в новостях: рекламные видеонарезки под названием «Минута ненависти». Под заунывную музыку показывают крупно лица людей у которых явно произошло горе. Всё это художественно смонтировано с явным вопросам к зрителям «за что?» и «доколе?».
   ОРТ отличается от РТР тем, что у них есть постоянная фишка - вещун (или ведун) Леонтьев. Явно взял за основу метод Кашпировского. Только Кашпировский внушал телезрителям, что «у вас рассасываются рубцы», а этот нью-кашпировский выравнивает извилины в головах зрителей.

   Но долго эти новости смотреть не могу.  Начинаю думать «мама дорогая, я ж тоже когда-то  такую же пропаганду слушал и верил, что вокруг одни враги, а мы самые лучшие, догоним и перегоним… » 

  Для хорошого фільму найголовніше - це сценарій і режисер. Якщо сценарій слабкий, то гарного фільма не буде, який би режисер не був.
  А хороший сценарій може написати людина, яка не тільки вміє добре писати, а ще й розуміє, як все те, що написано у сценарії, можна проілюструвати, як між собою стикуються різні плани відео і т.і.   Бо фільм зробити - це не так собі, зліпити докупи фрагменти інтервью людей, якісь відеокадри та фотки з дикторським текстом. На жаль, в проекті "Великі Українці" так була зроблена добра половина фільмів. 
Тому і фільми, там де був професійно написаний сценарій та змонтував професійний режисер, хоч люди в кадрі говорили текст сценарію (Остап Ступка, Вакарчук) , хоч свої думки (Коротич),  вийшли найкращими.

 Поставив фільмам по дві оцінки по 10 бальній системі за техніку та художність (сценарій та режесуру), як у фігурному ковзанні, хоч окремо це в фільмі оцінити можна досить умовно:
Микола Амосов - 8/8 : фільм зроблений в аскетичному (навіть трохи бідному) стилі, але найголовніше, що до телеглядача донесене досить переконливо, що ця людина велика. Фільм обірвався якось кострубато, тому бали знижені.
Степан Бандера - 4/7 : основні претензії до сценарію, тому що показано, таки так - Бандера українець, але в чому його велич, це залишилось за кадром.
Валерій Лобановський - 6/7 : чимось схожий по подачі на фільм про Амосова, але слабкіший.
Грогорій Сковорода - 4/9 : дуже добре зроблений фільм (режисер молодець), але тема "величі" та "українець"  зовсім не розкрита.
Леся Українка - 3/-1 : сценарист чомусь вирішив, що велич можна розкрити через хворобу. Якби так було, то у школах діти б вивчали історії хвороб великих людей, а не їхні здобутки. А режисера я б назвав хамом, але не впевнений що він зрозуміє, що те, що він зробив з Адою Роговцевою, це хамство і підлість. Скоріш за все, він думав що це буде дуже прикольно, коли вставити бракований кадр. (мабудь думав "буде дуже класно, справжній Джекі Чан") 
Іван Франко - 9/9 : найкращий фільм з цих десятьох. Недоліки, особливо на фоні інших фільмів,  незначні.
Богдан Хмельницький - 3/5 : не фільм, а щось на кшалт "розмірковування вголос" ведучого. Щоб не було зовсім нудно, добавили в відео трохи графіки, а в закадровий текст трохи фактів і дат.
В'ячеслав Чорновіл - 4/7 : такі собі "замальовки про життя...", зроблені режисером-експресіоністом: мазок такий, мазок сякий. 
Тарас Шевченко - 4/7 : і Богдан Ступка був, і про Шевченка говорив, а фільма нема. То, не сіло не впало, хроніку показали, то ще якісь кадри...
Яросла мудрий - 3/7 : ото и вся радість, що були уривки з бабіч-студії. Сценаріст (чи режисер) чогось не прибрали повтори фактів у текстах Табачника і закадрового голосу в цих уривках.

В эту субботу уже в двух окнах в доме напротив горели свечки, а не только в нашем.
Надеюсь, что в ближайшее время коммунистическую человеконенависнеческую идеологию таки запретят. Хотя бы в нашей стране.